Заради імені єдиного. Місія з пошуку загиблих військових

Ігор — економіст з Києва, Леонід й Руслан — з Полтавської області. Вони — добровольці місії з пошуку загиблих на непідконтрольній території. Олександр — майор з Одеси. Микола —військовий юрист родом з Донеччини Це далеко не всі. Там, де вони, поблизу вогонь і обстріли. У приміщенні для ночівлі немає опалення, а вода надворі. Там немає Інтернету, тож тих, хто приїжджає до них, на Донбас, перепитують: «Що там, на великій землі, там де мир?» Щоранку без вихідних щойно зійде сонце вони виїжджають на завдання. Волонтери до темряви на підконтрольній “ДНР” землі шукають рештки солдат. Військові доправляють тіла до моргу, а там організація екпертизи. «Заради імені єдиного. Так кажемо ми, рятувальники. Ми намагаємося знайти бодай щось, що допоможе ідентифікувати тіла», - пояснює Ігор. Раніше як волонтер союзу «Народна пам'ять» допомогав розшукувати рештки загиблих у Другій світовій. Коли на сході почалася війна, їхня робота знадобилася там. Часто загиблих у цій війні складніше ідентифікувати, аніж німецьких солдат, які загинули тоді — немає жетонів, де би були викарбувані особисті дані солдата. Військове відомство не налагодило цю процедуру. Доводиться робити непростий аналіз ДНК. Пошуковим групам разом з Міністерством оборони поки вдалося знайти і вивезти близько 140 тіл українських військових. Після боїв під Савур-Могилою, Шахтарськом та Іловайськом поблизу позицій "ДНР" залишилося ще більше. Українська армія не має змоги працювати на непідкотрольній землі, а лише супроводжувати волонтерів до останнього українського блок-посту, а ввечері доправляти тіла до моргів й організовувати ідентифікацію. Хиткі домовленості таки існують з представниками так званої "ДНР". За словами військових, шукати загиблих на Луганщині поки не дозволяють ЛНР-івці. «Війна не скінчиться, поки не буде поховано останнього солдата. Це стара приказка, але, на жаль, актуальна,» - говорить Олексій Гвоздков, офіцер з безпеки «Цивільно-військового співробітництва» Збройних сил України. Нерідко родичі загиблих не знають з чого починати, до кого звертатися, де шукати. Нині є два реєстри, куди вносяться дані про знайдені тіла, а також родичів. Створено процедуру, за якою рідні мали б звернутися до обласного управління міліції за місцем проживання і повідомиити про зникнення, а потім чекати, коли їх викличуть на екпертизу. Знімальна група Громадського провела добу з військовим та волонтерими, на території, де було дозволено працювати журналістам. Що це за робота? Якою ціною дається? Як працюється у зоні бойових дій? Що мають знати рідні? Хто вони люди, які присвятили себе пошуку загиблих? Заради імені єдиного. / Наталя Гуменюк, Нікіта Мєкєнзін.